В нашому суспільстві про таке не прийнято говорити. Звинувачувати батьків і навіть допускати думку, що вони неідеальні. В нашому суспільстві тримати образи на батьків – мовчазне табу. Побутує нав’язлива думка: «Вони ж не алкоголіки, в дитячий будинок не здали, виростили, кормили, вдягали…», отже ображатися немає на що.
Але…
Чому ж в нас стільки проблем, тривожності, комплексів?
Бо в нас є образи на батьків! Це факт!
А ми ще й намагаємося його не визнавати, копаючи яму власних проблем ще глибше.
Що роблять з нами не пережиті образи на батьків?
Неприємний досвід дитинства виливається у проблеми в спілкуванні, постійні невдалі стосунки. Саме вони часто – причина повільного кар’єрного росту, невміння сказати «ні», страху ризикнути. Саме дитячі травми та образи заважають нам любити себе, приймати свою зовнішність, змушують постійно спотикатися об це нав’язливе «а що скажуть люди».
Ми боїмося витрачати кошти на себе, або навпаки, не контролюємо власні пориви. Ми не можемо наважитися на сім’ю, чи піти зі стосунків, де вже немає нічого, окрім звички.
І найстрашніше – ми це не зможемо змінити це, поки не розберемося з образами на батьків! І потягнемо цей кармічний хвіст у наступні життя.
Як визнати образи?
Найперше, потрібно зрозуміти, що образа на батьків не робить їх поганими! Аж ніяк, бо ідеальних батьків не буває. І ми такими теж не станемо! І нашим дітям теж буде що нам вибачати.
А ще ми маємо право ображатися на батьків! Це нормально, світ від цього не впаде і невдячними ми не станемо. Ми маємо право ображатися на гарних батьків. Бо вони теж робили помилки. Ображатися можна не лише на тих, хто знущався над дітьми, кинув їх і т.д.
Нам просто потрібно зрозуміти, що порівняння нас з іншими в дитинстві, навіть з найкращих намірів – це привід ображатися, надмірна суворість, навіть в наших інтересах - причина для образ. Просто визнайте це і пригадайте… Можливо ви все ще пам’ятаєте ту некуплену ляльку, чи несправедливе покарання, чи висміювання ваших маленьких проблем?
Як пробачити образи на батьків
Одного бажання пробачити, нажаль, не вистачить. Щоб зробити це по-справжньому, потрібно захотіти цього, вирішити для себе, а не діяти під тиском оточуючих чи карми. Наша культура не схвалює небажання вибачати, тому часто ми лише формально «пробачаємо», аби не вибиватися із соціуму, а в душі залишаються все ті ж проблеми.
Тому діяти потрібно покроково.
- Визнати, що образа є і ви маєте на неї право, що ви були беззахисною і не винні у тому, що вас образили.
- Дозволити собі право вибору. Ви не зобов’язані вибачати, якщо неготові, чи не хочете. І це нормально! Це не робить вас поганою людиною. Неважливо, як вважають оточуючі, ви маєте право відчувати образу. Ви вільні її не вибачати.
- Дати собі час. Якщо вчинки батьків викликають у вас страх, тривогу, біль, сором, гнів та злість – пережити це все за кілька годин чи днів просто неможливо. Тому непотрібно поспішати, у вас стільки часу, скільки вам потрібно.
- Зробіть це для себе, а не для когось. Вибачати когось – красивий жест, і часто ми робимо його для батьків, рідних. На жаль, це так не працює. Прощати потрібно для себе, щоб звільнитися від внутрішнього тягаря, відпустити ту «занозу», що болить у душі. І в такому випадку абсолютно неважливо, розкажете ви комусь про своє прощення чи ні.
- Проявити розуміння, милосердя. Легше це зробити тим, хто вже самі стали батьками. Оскільки вже пройшли ті моменти тотального нерозуміння, що робити, відчаю і страху помилки. Просто зрозумійте, так, в дитинстві батьки для нас були ідеальними, єдиною істиною. Але ми виросли і розуміємо, помиляються всі і ми теж. Тому потрібно бути милосердними.
- Прощення ні до чого вас не зобов’язує! Ні до любові, ні до спілкування. Ви робите це для себе, і пробачити не значить радо кинутися в обійми та йти за руку в щасливе майбутнє. Ваші стосунки залежать лише від ваших бажань.
Жити далі. Ви пробачили, зняли тягар? Чудово, але не зациклюйтеся на цьому моменті. Живіть далі. Не повертайтеся подумки до свого вчинку, не ідеалізуйте його чи себе. Ви зробили собі послугу, ви зняли зайвий тягар, це означає що тепер потрібно рухатися вперед швидше і впевненіше.
Практика, що допоможе впоратися з образами на батьків
Визнати проблему та навтіь зрозуміти алгоритм її вирішення – ще далеко не означає успіху. Інколи ми впираємося у внутрішню стіну «не можу!», в істеричне «не хочу!». І це нормально.
Щоб впоратися з негативом до батьків, врешті звільнити себе з клітки образ на маму й тата, пропонуємо використати просту, але дієву техніку. Вона допоможе нам відпустити ті образи та болі, які ми так щиро плекаємо в собі. Часто цю практику називають «Монолог або Два стільчики»
- Поставте перед собою стілець. Уявіть що на ньому сидить хтось з ваших батьків. Той, кого вам важче вибачити (потім практику можна повторити і з іншим із батьків).
- Розкажіть про те, що вам болить, які вчинки і образи не можете забути. Неважливо, наскільки смішними чи неважливими вони здаються. Якщо ви це пам’ятаєте, значить воно болить! Розкажіть усе. Що відчували, чому не можете відпустити, що хотіли сказати тоді. Головне – не стримуйте та не контролюйте себе. Сльози, крики, навтіь бажання нецензурно лаятися – це нормальна реакція на біль.
- Поміняйтеся місцями! Опиніться в ролі батьків. Поясність собі маленькій з їх позиції, чому вони так чинили, що спонукало так діяти. Якою була життєва ситуація, що довелося вчинити саме так.
- Пересядьте знову на своє місце. Відповідайте, поясніть, відкрийте все що болить, продовжуйте діалог далі, розкажіть чому вам все одно боляче, чи можна і треба було інакше вчинити.
Міняйтеся місцями доти, доки вам нічого буде сказати. Це дозволить випустити внутрішній біль, проговорити те, що вас турбує, але разом з тим і в якійсь мірі зрозуміти позицію батьків.
Звичайно, це не гарантує, що ви відразу зможете вибачити, особливо, якщо ваше дитинство було важким, тривожним та сповненим переживань. Однак з кожним разом вам не просто ставатиме легше, мінятиметься ваше життя навколо! Ризикнути важко, але ж це ні до чого вас не зобов’язує. Просто спробуйте, і ви зрозумієте, наскільки легше жити стає саме вам. Наскільки більше енергії з’являється, яка більше не витрачається на внутрішню боротьбу. Як міняєтеся ви самі.
Важливо! Якщо певна травма чи образа дуже болить і ви не можете наважитися на практику, спробуйте почати з чогось менш травматичного для вас. Так ви зможете поступово підійти і до найважчих дитячих образ.